Лімниця – мілка, цікава і мокра водночас
Нарешті дійшли (чи швидше відійшли) руки від минуловікендового сплаву по річці Лімниця. Про все по порядку. Перед цим 6 годин в славетному поїзді Шепетівка-Івано-Франківськ. Ще годинку в автобусі і ось ми біля Калуша, звідки і розпочали свою подорож вниз, по цій річці. Парадокс заключається в тому, що не щастить мені зі сплавами. Минулорічний Збручем також пройшов при похожій погоді (щоправда там не було дощу). А тут не встигли ми поїсти і спуститись на воду, як почався дощик. Спочатку ненабридливий і легенький, який до вечора переріс у дощ, який перетворив все сухе в мокре. Як висновок ночувати прийшлось у вологому светрі, який нащастя до ранку висох.
На наступний день погода звісно покращалось, дощ вже не лив так серйозно і тільки накрапав. Якщо говорити про саму Лімницю, то річка дуже класна – з її перекатами, заворотами. Одна проблема – дуже багато мілких місць, тому кілька разів напорювались на них, за що і поплатились – прийшлось лізти у дуже холодну воду і випихати катамаран.
Спочатку планувалось досплавлятись до Галича, але запас часу у на ще був, тому ми ще досплавлялись до найближчого села де і закінчилась водяна частина сплаву. І тут ще один парадокс – тільки перший катамаран витягнули на берег на небі засяяло сонечко. Ну не закон підлості?
Тим не менше сплав видався дуже цікавим, щоправда скупим на фото – не дуже хотілось витягувати і мочити фотоапарат. Тому в даному пості всього кілька фоток (фотки мої, фотік bigfan), і то більшість портрети 😉
