#karpatwevent, або як твітерян відлучали від комп’ютерів
Постовий: Хочете йти в гори літом? В такому випадку вам Валенки не будуть потрібні, хіба аж на зиму
Насправді поїздка у Карпати, на першу туристичну зустріч твітерян несла гіркий присмак. Вся справа в збірній України, яка нажаль програла Французам. Але як тільки ноги ступили на Воловецьку землю – вся гіркота поразки кудись зникла, мабуть через мегапозитивних людей котрі від самого ранку окупували залізничний вокзал у Воловці.
День 1
Як виявилось люди з Тернополя та Одеси (в тому числі і я) приїхали першими і першим пунктом було дочекатись решти групи, котрі їхали поїздами зі всіх частин України.
На вокзалі у Воловці познайомились із милим собакою. Відразу придумали йому гламурну і французьку кличку – Сасіс (від слова сосіска), ну якось так. Ну це я для того привів приклад, щоб ви розуміли з яких високих бугагашних нот було розпочато похід.
Відразу по приїзді решти групи пішли снідати в місцеве кафе, де й досі панує комунізм – пиво по 6 грн., та картопля з відбивною 24 грн 🙂
Підкріпившись сніданком вирушили на гору [venue id=4fbd393e6b74df26a74c216d], котра вже своєю назвою всіх веселила не те що протягом першого дня, але й під час всього походу. Можете уявити які асоціації і жарти вигадували забираючись на гору. Можу сказати лише одне – забратись на гору Ціцьку, так само важко як і у житті – треба попотіти, щоб бути на вершині 🙂
А якщо серйозно то частина підйому на гору була чи не найважчою ділянкою на маршруті через каміння в лісі і кинуті дерева через котрі потрібно було пробиратись, присідати. Тим не менше і з цією частиною мандрівки твітеряни справились, а на горі чекав довгоочікуваний обід, а відпочивши ще і відеопривітання записали.
Далі маршрут був спокійніший – йшли по хребті, час від часу то опускались то піднімались і вже близько 18.00 були на місці відпочинку. Щоправда тут чекав фейл – до води треба було пиляти мегаскладним шляхом, ну і дрова також були далекувато, зато плюс в одному – з намету відкривався такий краєвид, що аж перехоплювало дух.
Біля вогню довго не сиділи – повечеряли, поспівали мінімально, побалакали і порозбредались по наметах відпочивати.
День 2
Нічні прогнози про холод не справдились – було навіть жарко якщо чесно. Поснідавши, почали вибиратись знову на хребет, а далі звідти на водоспад Шипіт. Якщо в перший день сонце ще не надто сильно припікало, то в день №2 все загострилось капітально. Згорів навіть я, що для моєї шкіри це не характерно зовсім.
Щоправда йти в другий день було значно простіше – практично лише траверси, кілька підйомів в гору і багато спуску в низ.
Далі був спуск до [venue id=4dc135a3d22da01533496475]. Але щоб сказати що аж так сильно він мене вразив то ні, хоча досить приємно було стояти близько до потоку води, з якого вилітали кльові прохолодні краплі води.
Потім був автобус котрий відвіз у Воловець, далі вечеря, поїзд ну і нарешті дім.
Море вражень, крепатура і опіки по всьому тілу, але це того вартує! Дуже радий, що все таки вдалось вирватись і з буденності, відпочити нервами, душею – мабуть в цьому вся загадка і цілющість гір.
Решта фотографій традиційно у мене в мордокнижці
